перейменувати до 500 вулиць, кілька станцій метро та знести 60 пам’ятників й меморіальних дощок



Якщо ці пропозиції будуть схвалені, станція метро «Дружби народів» вже зовсім скоро може отримати нову назву та стати «Європейською» або «Ботанічною» – неподалік від неї розташований Національний ботанічний сад. Станція «Героїв Дніпра» може стати станцією «Героїв Маріуполя» або «Героїв України». «Берестейська» може стати «Бучанською» чи «Ірпінською» – на честь міст-героїв Київської області, які пережили російську окупацію.

Під заборону можуть потрапити і назви білоруського походження як країни, яка підтримала агресію Росії проти України. Так, станція метро «Мінська» може стати «Варшавською» (на честь столиці Польщі) або «Вишгородською». Вишгород – це маленьке містечко під Києвом.

Площу, яка носить ім’я російського письменника Льва Толстого, хочуть назвати на честь репресованого радянською владою поета Василя Стуса або на честь поетеси Ліни Костенко, якій нині 92 роки.

Начальник «Київського метрополітену» Віктор Брагінський підтримує ідею «дерусифікації» станції метро «Дружби народів», яка отримала назву на честь дружби Росії та України: «Ми ховали тисячі людей на станціях. І скажу вам чесно: морально було важко перебувати в укритті на станції «Дружби народів», оскільки назва станції була пов’язана з дружбою між Росією, Білоруссю та Україною, – каже він. – Тому я вважаю, що цей процес необхідно максимально швидко завершити. До 1 травня ми збирали пропозиції щодо нових назв станцій, а до 9 травня ми проводимо рейтингове голосування. Після 9 травня будуть опубліковані офіційні результати та підготовлений відповідний проєкт рішення про перейменування».

Окрім нових назв станцій метро, до 9 травня у Київраді приймають і заявки про перейменування «російських» вулиць. Вже наразі таких пропозицій майже 500.

«Спочатку був список зі ста назвами, які були пов’язані з російськими топонімами на кшталт Московська, Саратовська, ось такі вулиці, – каже депутатка Київміськради Ксенія Семенова. – Але потім на емейл секретаріату почали надходити пропозиції: а поміняйте ще це, а поміняйте ще це. Тобто величезна кількість вулиць – це пропозиції, які надійшли від самих жителів Києва!»

«Ми точно перейменуємо 15-20 вулиць, ті, які не викликають протиріччя у експертів і суспільства, – наголошує Семенова. – Що стосується решти вулиць, то ті пропозиції, які надіслали кияни, будуть спрямовані на обговорення комісії з найменувань, та після експертного висновку знову буде громадське обговорення та голосування про те, чи треба це робити».

Семенова зареєструвала у Київраді ще один проєкт рішення. Вона пропонує демонтувати у Києві близько 60 пам’ятників та меморіальних дощок, пов’язаних з Росією та її діячами. Перший монумент – двом робітникам, російському та українському, під аркою Дружби народів – знесли ще 26 квітня, не чекаючи голосування депутатів міськради.

«Вбивством десятків тисяч українців, мирних жителів, руйнуванням міст України – Маріуполя, Харкова, Чернігова, багатьох інших міст – росіяни показали свою справжню «дружбу» щодо українського народу, звірячих вбивств мирних жителів. І я переконаний у тому, що символи мають набувати нового сенсу», – наголошує мер Києва Віталій Кличко.

Окрім радянських об’єктів, до списку на демонтаж потрапили кілька пам’ятників, у тому числі поетові Олександру Пушкіну та письменнику Михайлу Булгакову, який народився в Києві – цей пам’ятник ще зовсім недавно обклали мішками, щоб зберегти від уламків ракет. Таке рішення дуже поділило українське суспільство. Одні жителі кажуть, що чинити так «із культурою» неприпустимо. Інші, як народна депутатка України Інна Совсун, яка була заступницею міністра освіти України у 2014-2016 роках, кажуть, що Булгаков, незважаючи на те, що народився в Україні, «був українофобом».

«Ми це критично переосмислюємо: чи вважаємо ми будь-кого, хто народився, виріс на території України, автоматично гідним того, щоб ми його вихваляли та вихваляли через пам»ятник?» – зауважує вона.

Сама Інна Совсун вважає, що «дерусифікація» Києва та інших українських міст запізнилася: її слід було проводити набагато раніше.

«Йдеться не просто про символи, але також про спосіб мислення, – підкреслює вона. – Це стосується того, яким чином ми відчуваємо своє місце у світі, що є частиною нашого світогляду. У нас скрізь стоять пам’ятники Пушкіну, але Пушкін – це навіть не міжнародно визнана літературна величина! Якщо подивитися на навчальні програми іноземних шкіл, університетів, там багато хто не знає, хто такий Пушкін. Це абсолютно внутрішньоросійський феномен. І поки ми продовжуємо його вихваляти, ми продовжуємо залишатися частиною «русского мира».

Сьогодні в Україні на честь Пушкіна названі понад 500 вулиць у різних містах.

Історик Олександр Алфьоров – від початку війни на фронті. Він також вважає, що для України важливо змінювати пам’ятники та назви вулиць.

«Один із організаторів та засновників сучасної української літератури – Квітка-Основ’яненко. Але його вулиця розташована на периферії Києва, у приватному секторі, і на ній лише 50 будинків. І разом з цим у нас там є вулиці Тургенєвська, Пушкінська у центрі міста, – пояснює він. – Так людям прищеплюється комплекс неповноцінності, що українське – це периферія. Ми думаємо, що ці маркери вселялися і насаджувалися будь-якою тоталітарною системою, яка була в Україні».

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.

Управління Верховного комісара ООН із прав людини змогло підтвердити загибель 3238 і поранення 3397 цивільних людей через повномасштабну війну Росії проти України. Це дані від 24 лютого до півночі 3 травня, повідомили в УВКПЛ ООН. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.



Джерело

Translate »